Відомі імена в історії

Тетяна Пата

Тетяна Якимівна Пата – майстер декоративного розпису, декоративної графіки, заслужений майстер народної творчості України (1962).
Народилася 20 лютого 1884 р. в с.Петриківка Катеринославської губернії (тепер –Дніпропетровської обл.). Ще дівчинкою вона розписувала скрині та комини печей, барабани віялок, що їх робив на продаж петриківчанин Іван Глущенко. Разом з тим вона рано почала малювати і на папері, про що свідчать її роботи, які зберігаються в Дніпропетровському історичному музеї. На повну силу талант Т.Пати розвинувся в 1920-і роки. Відомий факт, що в 1924-1925 рр. вона одержала замовлення від музею на виготовлення ескізів розпису комина, килимів, рушників. В 1930-х рр. вона малює переважно квіти. Її численні букети ніколи не повторюють ні попередньої композиційної схеми, ні орнаментальних мотивів. Техніка розпису Т.Пати надзвичайно різноманітна. Вона малювала і пензлем, і стеблинкою оситняку, і найтоншим пензликом з котячої шерсті, а то й просто пальцем. Художниця поєднувала широкий соковитий мазок з легкими, переривчастими мазками, вишкрябувала трісочкою тоненькі прожилки в середині листочка, пензлем з котячої шерсті виписувала його краєчки, рогозинкою вибирала пелюстки квітів, пальцем вимальовувала прозорі округлі ягоди. У 1940-1950-х рр. серед улюблених орнаментальних композицій художниці з’являються нові мотиви: фантастичні і реальні птахи (“Зозуля на калині” тощо). За участь у кількох декадних виставках в Москві та Києві Тетяну Якимівну Пату нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1960).
І в похилому віці Пата зберігала надзвичайно життєрадісне (мажорне) сприйняття кольору. Як зазначають мистецтвознавці, її розписи ніби наскрізь пройняті гарячим сонячним промінням, що досягалося: використанням контрастних кольорів (червоного різних відтінків, синього, жовто-зеленого), урівноваженістю і ритмічною погодженістю композиції, при відсутності сухої дзеркальної симетрії та іншими засобами.
Т.Пата мала багато талановитих учнів, серед них: Ф.С.Панко, В.І.Соколенко, Галина Прудникова, Олександра Пікуш, Явдоха Клюпа, Надія Шулик та інш.

Федір Панко

Федір Савович Панко (* 21 лютого 1924, Петриківка, Царичанський район — 8 жовтня 2007) — український майстер народного декоративного розпису та народної декоративної графіки, заслужений майстер народної творчості УРСР (1977).
Народився в селянській родині в Петриківці Дніпропетровської області. Навчався в Петриківської школі декоративного малювання, де під керівництвом заслуженого майстра народної творчості УРСР Тетяни Пати вивчив мотиви і композиційні принципи петриківського орнаментики.
1946-1955 роках працював землевпорядником. Лише з грудня 1955 Федір Савович обійняв посаду художника при Петриківському Будинку культури. В цей період він малював на папері яєчною темперою декоративні панно. Митець не обмежувався традиційними мотивами орнаменту, але і вводив нові мотиви рослин: кульбаби, соняшники, кукурудзу.
1958 заснував і очолив першу і єдину в Україні та світі фабрику петриківського розпису «Дружба». Сприяв відродженню, визнанню та розквіту традиційного народного живопису.
Одночасно з 1958 року викладав композицію петриківського орнаменту в петриківській філії Дніпропетровської дитячої художньої школи.
Федір Панко також працював у галузі стінопису, 1962 він очолював бригаду петриківських майстрів, які розписали інтер'єри Петриківської їдальні, фойє Будинку культури в селі гарні і прохідну на фабриці «Дружба»
Творчість художника стало відомим і за межами України. У 1968-69 роках Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами відправило твори майстра для показу в 10 різних країн світу.
4 листопада 1977 Указом Президії Верховної Ради УРСР присвоєно звання заслуженогомайстра народної творчості Української РСР.

Василь Соколенко

Василь Іванович Соколенко народився 17 січня 1922 року. Випускник Петриківської школи декоративного малювання. Мотиви для своїх орнаментальних композицій він бере як традиційні, так і стилізовані ним квіти та злаки. Охоче малює
В. Соколенко також птахів – реальних і фантастичних. Крім того, в 1955 році художник почав вводити у свої панно зображення радянських супутників Землі. Працює на папері, віддає перевагу стриманому, контрастному тональному вирішенню.

Майстер створив музей-садибу, єдиний в Україні. В ньому представлені як паперові “мальовки”, так і речі хатнього вжитку розписані Петриківським розписом. Музей багатий також різними фотографіями вчителів та учнів Василя Івановича, тут зберігаються майже всі роботи майстра за його життя. Крім того ми можемо бачити декоративнтй Петриківський розпис виконаний на стіні, та уквітчану ним селянську піч. Найкраще це бачити влітку, адже зелена трава, яскраві квіти та настінний розпис ніби доповнюють одне одного утворюючи одне ціле.
Зараз Василь Іванович Соколенко живе в селі Петриківка, та створює нові мотиви для свого музею-садиби

Андрій Пікуш

Голова правління центру народного мистецтва "Петриківка" Андрій Пікуш порушує проблему збереження та розвитку осередку петриківського декоративного малярства, адже упродовж усієї історії українців традиційне мистецтво було і дивовижним реліктом його самозбереження. Тоталітарний режим зруйнував основи історичного образу життя народу, знищений був і вільний ринок - економічний важіль розвитку народного мистецтва. Залишилося лише 15 з численних осередків на Україні. З-поміж них - Петриківка. У селі 1936 року було організовано дворічну школу декоративного малювання, що існувала до 1941 р. Її випускники, учні великої Т.Пати, зробили великий внесок у збереження розпису, шукали шляхів виходу його в життя. Після війни кращі майстри започатковують вихід цього мистецтва в промисловість, архітектуру, поліграфію. 1958 року під керівництвом Федора Панка засновано фабрику "Петриківський розпис", де попри масове тиражування і системне знищення ручної праці, талановиті майстри зуміли зберегти своє творче обличчя і виховали молоду зміну. 1991 р. автор організував підприємство нового типу ЦНМ "Петриківка". Після проголошення незалежності, внаслідок розвалу економіки, відсутності державної підтримки, зупинилися фабрика та експериментальний цех, не витримали труднощів деякі приватні структури. З 170 майстрів 2/3 втратили роботу. Щоб допомогти носіям і творцям народної традиції, автор накреслює конкретні шляхи подолання такого занепаду. Порушує питання про створення державної концепції, а також програми збереження і розвитку національного мистецтва.

Марія Пікуш

Пікуш Марія ІванівнаНародилась 23.06.1954 р., с. Мирне Дніпропетровської області Освіта середня. Працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва (петриківський розпис). Основні твори: “Древо миру” (1975), “Садочок” (1976), “Жоржини ...

Надія Білокінь

Наді́я Авра́мівна Білокі́нь (8 вересня (20 вересня) 1893, село Петриківка, нині смт Царичанського району Дніпропетровської області — 5 лютого 1981, Радсело Царичанського району Дніпропетровської області) — українська майстриня народно-декоративного розпису. Майстер народного мистецтва УРСР (1936). Класик петриківського живопису.
Створювала традиційні для петриківського розпису орнаментні рослинні композиції, використовуючи квіткові мотиви цибульки, кучерявки тощо.
Учасниця міжнародних виставок.
Твори
«Колодязь у садку» (1929).
«Засватана дівчина» (1931).
«Дві молодиці» (1935).
«Роман та Оксана» (1961).
«Весільний поїзд» (1979).
Декоративні рушники на цигарковому папері (1968).

Твори Надії Білокінь зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, в Дніпропетровському художньому музеї та ін.

Валентина Панко

Заслужений майстер петриківського розпису.Закінчила Дніпропетровський державний університет.Працює в жанрі петриківського розпису.Учасник вітчизняних та міжнародних виставок.Роботи знаходяться в музеях та приватних колекціях.
Творчість художниці самобутня, багатогранна, яскрава. Твори наповнені величезною любов'ю до рідного краю, у них яскраво відчувається досконала школа Федора Панка, провідного майстра петриківського розпису. Художниця працює з різними матеріалами (дерево, метал, кераміка, скло, полотно), але найбільше полюбляє настінні розписи (оформлення інтер'єрівНародилася 15 серпня 1960 року в селі Петриківка Царичанського району Дніпропетровської області.
Народилася 15 серпня 1960 року в селі Петриківка Царичанського району Дніпропетровської області. Батько — Панко Федір Савович, заслужений майстер народної творчості України. Мати — Панко Груня Миколаївна, вчителька.
• 1967—1977 — навчалася в Петриківській середній школі.
• У 1975 закінчила 4-річну дитячу художню школу. Вчителем петриківського розпису був батько, Федір Савович Панко.
 • 1980—1986 — навчалася в Державному Дніпропетровському університеті.
Малювати почала з дитинства. Одна з робіт «Калина», була надрукована в журналі «Барвінок» у 1971, коли майстрині було всього 11 років. З лютого 1978 року працює майстром петриківського розпису в експериментальному цеху Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату (створений Ф.С. Панком), який зараз має назву ЦНМ «Петриківка».
• Член Національної спілки художників України
 • Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Нагороджена бронзовою медаллю ВДНГ СРСР; Почесною грамотою Українського товариства дружби та культурних зв'язків із зарубіжними державами та ін.
 З 1978 року роботи художниці побували на всесоюзних, більше 40-ка республіканських та багатьох обласних художніх виставках. Вони також були представлені на міжнародних виставках: в НДР (1978), Канаді (1979,1980), на Кіпрі (1979), в Японії (1980), Франції (1980), Іспанії (1981), Угорщині (1981), Австралії (1984), Португалії (1985), ФРН (1986), Польщі (1985—1986), в Республіці Мозамбік (1987), Бельгії (1987), КНДР (1989), США (2000), Білорусі (2004), а також в ЮНЕСКО (1986)
Валентина Панко також брала участь в оформленні торгово-промислових виставок УРСР, які проходили в Індії, Японії, Алжирі, Угорщині, Іспанії.
З групою художників оформлювала інтер'єри багатьох закладів, серед них зал урочистих подій в селі Петриківка, «Петриківського залу» ресторану «Маяк» (Дніпропетровськ), конференц-залу Українського республіканського Комітету захисту миру (Київ), ресторану «Щекавиця» (Київ, 2007), святкового залу ресторану «Хатинка» (Київ, вул.Червоноармійська, 2008), телестудії Дніпропетровського Державного каналу. Оформила дві книги: «Мандри маленького соняшника», «Коли тривога поселилась у душі».